«Особистісно орієнтоване навчання»

Підготувала викладач спецдисциплін будівельного циклу ВПУ-24 м. Заставна Турецька Н.В.

Особистісно орієнтоване навчання спрямоване на вирішення ключових проблем гуманізації професійної освіти: підвищення престижу профтехосвіти освіти; розвитку в учнів стійкого інтересу до пізнання, опанування обраною професією, бажання та вміння самостійно вчитися; подолання труднощів, викликаних генетично та соціально обумовленими відмінностями в рівні розвитку дітей; формування основ базової культури особистості.

Метою особистісно орієнтованого навчання є виявлення суб'єктного досвіду кожного учня та надання психолого-педагогічної допомоги в становленні його індивідуальності, в життєвому самовизначенні, самореалізації.

 Один з перших відомих будівельників у свій час сказав: «У всі часи будівництво було мистецтвом, яке вимагало ТАЛАНУ – спритності, удачі та ТАЛАНТУ – вміння, розуміння прекрасного ». Саме цього правила, на мою думку, повинен дотриматись кожен педагог, що займається підготовкою майбутніх будівельників. «Хто говорить -  той сіє, хто слухає – збирає.». Така мудрість віків, відтворена в прислів’ї. Саме нам, педагогам, слід пам’ятати ці слова. Навчати, розвивати, виховувати – і це щодня,  щоуроку, щогодини, щослова.

            Сучасні вимоги часу диктують умови за яких від кожного працівника  вимагається, не тільки знання, вміння та навички, а й нетрадиційний, креативний підхід до вирішення поставлених завдань, в тому  числі й  виробничих.

           Свобода духу породжує свободу волі, злет думки педагога породжує прояви індивідуальних творчих підходів до вирішення тих завдань, що пов’язані з навчання професійної майстерності, зацікавленням своїх вихованців у майбутній професії. З огляду на сучасне будівництво ,сьогодні ціниться все неординарне, самобутнє, подане в незвичній формі.  Так, зокрема, для того ,щоб забезпечити високий рівень навчання, сам навчальний процес повинен співпадати з сучасною технологією виробництва. Враховуючи це, я намагаюся на конкретних прикладах показати учням сучасні досягнення новітніх технологій, ознайомлювати їх з сучасним обладнанням . Все це повинно вестись в тісному зв’язку життя і практики. Цей принцип вимагає постійного зміцнення матеріальної бази навчального закладу, а також систематичного підвищення своїх знань викладачем і майстром виробничого навчання.

Традиційні стилі і методи викладення вже застарілі і не дають змоги молоді розвивати свої здібності. Вирішення цієї проблеми полягає в тому, що викладачі повинні вміти добирати і застосовувати такі стилі і методи викладання, які сприятимуть засвоєнню традиційних академічних знань та розвитку загальної здатності до творчого мислення і активної поведінки.

Якісна підготовка конкурентоспроможних робітничих кадрів потребує творчого підходу інженерно-педагогічних кадрів професійно-технічних закладів до вибору змісту, форм,методів та засобів навчання, максимального використання досягнень сучасної педагогічної науки, нових педагогічних технологій. Актуальним стало питання повного управління навчальним процесом, відтворення усіх навчальних дій, корекції навчального процесу, оперативного зворотного процесу з метою отримання гарантії досягнення запланованих результатів, виражених в діях тих, хто вчиться та послідовній орієнтації педагога на чітко сформульовані цілі навчання.

Викладачі та майстри виробничого навчання у  навчальному процесі часто використовують експромти, інноваційні рішення, миттєві дії, спираються на особисту інтуіцію і тим самим підпорядковують свою діяльність технологізації, а саме :

-     власному впорядкуванню;

-     приведенню в систему;

-     послідовному впровадженню в практику самостійно-спроектованого процесу навчання.

Якщо традиційна освіта наближає кожного учня до параметрів особистості з попередньо заданими якостями, то особистісно орієнтоване навчання виходить з визнання унікальності суб'єктного досвіду самого учня як важливого джерела індивідуальної життєдіяльності. У навчальному процесі відбувається "зустріч" того, що вивчається, та суб'єктного досвіду, його "окультурювання", збагачення.

Головними завданнями особистісно орієнтованого навчання є:

- розкриття індивідуальних пізнавальних можливостей кожного учня;

- розвиток його індивідуальних пізнавальних здібностей;

- допомога йому в самопізнанні, самоактуалізації, самореалізації, самовизначенні;

- формування культури життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати власне життя.

Позиція учителя у дослідному учінні - це позиція консультанта і багато в чому психотерапевта, який здійснює "розвиваючу допомогу".

Атмосфера "свободи учіння" характеризується тим, що учні вільно обговорюють проблеми, не бояться робити помилки, взаємодіють в учінні один з одним, бачать в учителі джерело досвіду, знань, старшого члена групи.

До методів, які стимулюють "свободу учіння", можна віднести методи, які використовую на уроках спеціальних дисциплін : постановка проблем для вирішення їх як реальних, а не навчальних; використання різних джерел знання: людей, досвіду, книг, аудіовідеотехніки тощо; метод контрастів; організація роботи в групах різного складу, організація учіння як дослідження, експерименту, спеціальні заняття з самопізнання, міжособової взаємодії. Для створення атмосфери "відкритого учіння" напряму пропоную використовувати й емоційно забарвлені методи (ігрові), і раціональні ("навчальні пакети", програмовані посібники).

Побудова особистісно орієнтованої системи навчання базується на таких вихідних положеннях:

- пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності учня як активного носія суб'єктного досвіду, що склався задовго до впливу спеціально організованого навчання в училищі (учень не стає, а від самого початку є суб'єктом пізнання);

- для конструювання та реалізації навчального процесу потрібна особлива робота вчителя з виявлення суб'єктного досвіду кожного учня;

-в освітньому процесі відбувається "зустріч" суспільно-історичного досвіду, що задається навчанням, та суб'єктного досвіду учня;

- головним результатом учіння повинні бути сформовані на основі засвоєння знань і умінь пізнавальні здібності учня.

Урок був і залишається основним елементом навчального процесу, але в системі особистісно орієнтованого навчання суттєво змінюється його функція, форма організації. У цьому випадку урок підпорядкований не повідомленню та перевірці рівня знань (хоча й такі уроки потрібні), а виявленню досвіду учнів за ставленням до змісту матеріалу, який викладає вчитель.

Педагогічні і виробничі технології мають бути орієнтованими не тільки на передачу готових знань, а й відображати ідеї розуміння та визнання чужої точки зору, повагу до особистості, організації співпраці та самовираження в діяльності, в творчості, тобто на формування комплексу особистісних якостей учнів, здатних сприймати інноваційні  педагогічні технології.

Відомо, що логічні суттєві ознаки, зафіксовані у понятті (науковому значенні), не завжди особистісно значущі для учня. Часто учень і вчитель по-різному сприймають один і той самий зміст. Виникає необхідність погодження цих сприймань, перекладу того змісту, яким володіє учень, на науковий зміст, тобто відбувається своєрідне „окультурювання" суб'єктного досвіду учня. Саме таке завдання має вирішувати вчитель за допомогою усієї групи на уроці.

Робота на уроці з суб'єктним досвідом учня, вимагає від учителя  спеціальної підготовки: не просто вміння викладати свій предмет, а вміння аналізувати зміст того, чим уже володіє учень із запропонованої теми.

У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співпрацюють з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюю те, що пропонують одногрупники, за допомогою викладача  ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням. Учитель постійно звертається до класу із запитаннями типу:

•     Що ви знаєте про це?

•     Які ознаки, властивості ви можете виділити (назвати, перелічити тощо)?

•     Де ці ознаки, властивості, на вашу думку, можна використати?

•     3 якими з них ви вже зустрічалися?

У перебігу бесіди немає правильних (неправильних) відповідей, є різні позиції, точки зору, виділивши які, вчитель потім починає оброблять їх з позиції свого предмета, дидактичної мети. Він повинен не примушувати, а переконувати учнів прийняти той зміст, який він пропонує з позиції наукового  знання. Учні не просто засвоюють готові зразки, а й усвідомлюють, яким чином вони отримані, чому в їх основі лежить той чи інший зміст, якою мірою він відповідає не тільки науковому знанню, а й особистісно значущим цінностям (індивідуальній свідомості). Таку роботу можна проводити тільки на уроці, на якому жорстко задано контекст та зміст бесіди, але  їх передачу організовано як „зустріч" різного розуміння цього змісту, носієм якого є не тільки вчитель, а й самі учні. Науковий зміст народжується як знання, яким володіє не тільки вчитель, а й учень. Відбувається своєрідний обмін знанням, колективний відбір його змісту. Учень у цьому процесі є  учасником його породження.

Саме такий урок можна назвати особистісно орієнтованим. Під час його  проведення викладач не просто чуйний до дітей, а разом з ними здійснює   рівноправну діяльність    щодо пошуку та відбору наукового змісту знання, яке підлягає засвоєнню. За таких умов знання, які необхідно засвоїти, стають особистісно значущими.

На своїх уроках необхідно розглядати процес учіння як індивідуально значущу діяльність окремого учня, в якій реалізується його суб'єктний досвід (досвід, здобутий учнем самостійно, поза навчальним процесом). Роль навчання полягає в тому, щоб виявити особливості цього досвіду (особистісні смисли, цінності,. відношення), збагатити його науковим змістом, за необхідності перетворити, створити умови для розвитку індивідуальності учня. Тому основою технології особистісно орієнтованого навчання є принцип суб'єктивності освіти, який реалізується в таких дидактичних вимогах до змісту навчального процесу:

- навчальний матеріал (характер його подачі) повинен забезпечити виявлення змісту суб'єктного досвіду учня;

- спрямованість викладу знань не тільки на розширення їх обсягу, структу-руваиня, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а й на перетворення наявного досвіду кожного учня;

- постійне узгодження досвіду учня з науковим змістом нових знань;

- активне стимулювання учня до самооцінної освітньої діяльності з метою забезпечення можливостей самоосвіти, саморозвитку, самовираження в ході оволодіння знаннями;

- створення можливості вибору при виконанні завдань, вирішенні задач;

- стимулювання учнів до самостійного вибору і використання найбільш значущих для них способів опрацювання навчального матеріалу;

- виділення загальнологічних і специфічних прийомів навчальної роботи з урахуванням їх функцій в особистісному розвитку,

- забезпечення контролю й оцінки не тільки результату, а, головним чином, процесу учіння, тобто тих трансформацій, які здійснює учень, засвоюючи навчальний матеріал;