Методика проведення інтегрованих уроків спецдисциплін та уроків виробничого навчання

Доповідь

(Школа передового досвіду)

Методика проведення інтегрованих уроків спецдисциплін та уроків виробничого навчання

Підготувала викладач

                   спецдисциплін Турецька Н.В.

Інтегрований урок - це урок, який проводиться з метою розкриття загальних закономірностей, законів, ідей, теорій, відображених у різних науках і відповідних їм навчальних предметах

Його проведення забезпечує формування в учнів цілісної системи уявлень про діалектико-матеріалістичні закони пізнання навколишнього світу в їх взаємозв'язку та взаємозумовленості; сприяє поглибленню та розширенню знань учнів, діапазону їх практичного застосування до процесів та явищ оточуючої дійсності. Доцільність інтегрованих уроків зумовлена завданнями інтеграції знань, умінь і навичок учнів з основ наук. Вони сприяють розкриттю наукових законів та умов їх прояву в різних галузях науки та сферах практичної діяльності; виявленню специфіки та можливості прояву закономірностей, законів, ідей, теорій в оточуючій дійсності; інтеграції діяльності вчителів із формування загально навчальних умінь і навичок учнів (навчально-організаційні, навчально-інформаційні, навчально-інтелектуальні); розкриттю багатогранності можливостей застосування набутих знань учнів у різних галузях науки та сферах діяльності; синтезу фактів, явищ, процесів з метою висунення нових ідей, розробки гіпотез; інтеграції діяльності вчителів з формування творчої особистості учня, розвитку його здібностей.

У процесі підготовки та проведення інтегрованого уроку беруть участь кілька педагогів , викладач спецдисциплін та майстер виробничого навчання. Їх завдання полягають у: визначенні змісту та обсягу навчального матеріалу з тих навчальних предметів, які вони викладають, відповідно до поставлених цілей та завдань інтегрованого уроку; вибір форм і методів реалізації навчального матеріалу; виділення об'єктивно існуючих зв'язків між базовими знаннями, які можна інтегрувати. При цьому необхідно враховувати специфіку кожного навчального предмета та його можливостей у розкритті загальних законів, теорій, ідей, які є інтегруючою основою кількох навчальних предметів. Необхідна також координація діяльності та дій учителів у процесі підготовки та проведення інтегрованого уроку. У ролі координатора виступає ведучий учитель з даної проблеми. До його обов'язків входить перш за все конструювання змісту дидактичного матеріалу, визначення його оптимального обсягу й ролі кожного вчителя на уроці, засобів їх взаємодії та активізації діяльності учнів у процесі уроку, раціональної технології реалізації змісту інтегрованого уроку, досягнення мети.

Структура інтегрованого уроку зумовлюється поставленими цілями та завданнями; детермінується змістом навчання, особливостями діяльності вчителів та учнів. Оскільки інтегрований урок - це в основному урок систематизації та узагальнення знань, умінь і навичок учнів, та його оптимальною структурою буде: повідомлення теми, цілей та завдань уроку; мотивація навчальної діяльності учнів; актуалізація та корекція опорних знань; повторення й аналіз основних фактів, подій, явищ; творче перенесення знань і навичок учнів у нові ситуації; узагальнення та систематизація навчальних досягнень учнів; основних ідей та наукових теорій, предметів, що є складовими інтегрованого уроку.

Технологія проведення інтегрованого уроку може бути різною. Це залежить від цілей, завдань і змісту уроку, способів діяльності, ситуацій, що виникають у процесі його проведення. Традиційно вона така: повідомлення теми, ознайомлення учнів з цілями та завданнями уроку, вступне слово ведучого вчителя чи учня (групи учнів), спілкування вчителів та учнів, коментарі, доповнення, опанування, рецензування, підбиття підсумків уроку.

Важливу роль у підвищенні ефективності інтегрованого уроку відіграє його навчально-матеріальне та технічне оснащення (демонстраційні матеріали та прилади; матеріали для проведення дослідів, спостережень; аудіовізуальні засоби, таблиці, графіки, схеми, алгоритми, інструкції, тренажери, дисплеї).

Ведучий учитель у процесі уроку забезпечує високу організацію та дисципліну учнів, їх самостійність, активність, ініціативність, демократичність, тактовність та етику спілкування. При цьому велике значення має інтегрована діяльність «активних» учасників уроку (учнів і вчителів). Глибина, новизна, логічність і послідовність їх повідомлень, своєчасна корекція навчально-пізнавальної діяльності учнів у ході уроку, поєднання зусиль «активних» і «пасивних» учасників (інформаторів і слухачів) сприяє реалізації поставлених цілей та завдань інтегрованого уроку.

Підбиття підсумків інтегрованого уроку робить ведучий вчитель разом з учнями. Алгоритм їх дій приблизно такий: співвідношення реально досягнутих результатів з поставленими цілями та завданнями уроку, повідомлення про реалізацію змісту уроку (повністю, частково, не реалізовано); оцінка кращих повідомлень учнів з точки зору інтеграції знань; аналіз недоліків у діяльності учнів і виявлення резервів підвищення ефективності інтегрованого уроку, рівня навчальних досягнень учнів.

У процесі спостереження та аналізу інтегрованого уроку слід сконцентрувати увагу на таких параметрах:

-         визначення педагогічно доцільної теми інтегрованого уроку з урахуванням об'єктивно існуючої основи змісту вивченого матеріалу з різних навчальних предметів;

-         постановка й реалізація мети та завдань уроку, мотивація навчально-пізнавальної діяльності учнів;

-         раціональність вибору змісту навчального матеріалу вчителями різних предметів, що забезпечує інтеграцію навчальних досягнень учнів, системність і глибину їх знань;

-         раціональний вибір методів і засобів організації навчально-пізнавальної діяльності учнів;

-         раціональність технології проведення інтегрованого уроку;

-         інтеграція зусиль «активних» і «пасивних» учасників у процесі реалізації поставлених цілей та завдань інтегрованого уроку;

-         реалізація функціональних обов'язків ведучого вчителя у процесі уроку;

-         підбиття підсумків інтегрованого уроку та оцінка його ефективності.

У нормативних документах наголошується необхідність випереджаючого розвитку професійної освіти з метою підготовки кваліфікованих фахівців конкурентоздатних на ринку праці, таких, що вільно володіють своєю професією і орієнтованих в суміжних областях діяльності, готових до постійного професійного зростання, соціальної і професійної мобільності. Реалізація цієї мети припускає, перш за все, підвищення якості освіти. Вирішення цієї проблеми багатопланове, оскільки якість освіти визначається сукупністю показників, що характеризують різні аспекти навчальної діяльності: зміст освіти, технології навчання, матеріально-технічне забезпечення, кадровий потенціал тощо.

         Тобто, особливої актуальності набуває проблема створення умов, які дозволять забезпечити якісні зміни в навчальному процесі професійно-технічних закладів (ПТНЗ), що сприятимуть засвоєнню ними не тільки базових знань і професійних умінь, але і сформованості у них готовності до активного самостійного отримання нових знань, інформаційних і інших технологій, набуття багатофункціональних умінь, а також підвищення рівня їх культури, соціальної активності.

         Розглянуті вище аспекти професійного навчання по суті визначають професійно-соціальну компетентність випускника. Будучи ширшим, ніж кваліфікація, поняттям, компетентність, породжена ринком праці, відображає вищий рівень вимог, що пред'являються робочому, чим це необхідно для виконання конкретної роботи.

         У зміст поняття «професійну компетентність» укладають особисті можливості фахівця, які дозволяють йому самостійно та достатньо ефективно вирішувати завдання, котрі формулюються ним самим або адміністрацією закладу. Необхідним для рішення тих або інших завдань передбачається знання теорії, уміння й готовність застосовувати її положення на практиці. Таким чином, під компетентністю спеціаліста можна розуміти єдність його теоретичної й практичної готовності до здійснення діяльності. Якщо ж мова йде про професіоналізм діяльності фахівця, то мається на увазі рівень володіння системою професійних знань й умінь спеціаліста, навичками творчої діяльності.

         Компетентнісний підхід в освіті – це спроба привести у відповідність освіту і потреби ринку праці. Він не є чимось новим, штучно створеним, а гармонійно поєднує традиційний підхід викладання, головним завданням якого було формування стійких знань, умінь та навичок, і особистісно-орієнтовану форму навчання, метою якої є створення умов для розвитку та самореалізації кожного учня.

Основні принципи навчання.

Процес навчання в професійно-технічних училищах вимагає від викладачів і майстрів дотримання в своїй повсякденній педагогічній діяльності слідуючих положень, правил, законів, названих дидактичними принципами:

" високого рівня навчання;

" систематичності і послідовності навчання;

" наглядності навчання;

" доступності навчання;

" навчання на виробничій практиці;

" активності і свідомості учнів у навчанні;

" твердості знань, умінь і навиків.

Всі ці принципи взаємозв'язані і на їх основі проводиться процес навчання учнів.

         Значного поширення набули інноваційні уроки, які мають нетрадиційну, гнучку структуру і орієнтовані на зростання інтересу учнів до навчання загалом та підвищення їх фахового рівня зокрема.

         Основною формою організації виробничого навчання майбутніх фахівців залишається урок – "основна організаційна форма навчально-пізнавальної діяльності у закладах освіти різного типу”. Урок проводиться з постійним складом учнів, у межах точно встановленого часу, за сталим розкладом і чітко визначеним змістом навчання. Він характеризується єдністю дидактичної мети, завершеністю структури і логіки її досягнення. Паралельно з теоретичними уроками у ПТНЗ використовуються уроки виробничого навчання, на яких відбувається інтеграція знань і їх комплексне застосування в процесі практичної діяльності учнів, що визначає його структуру й тривалість, а також вибір методів навчання.

         Особливості уроку в професійно-технічному навчальному закладі полягають у виділенні його основної дидактичної структури та трьох підструктур (логіко-психологічної, мотиваційної і методичної. На цій основі розвиваються інноваційні уроки, зокрема, міжпредметні, бінарні, інтегровані, інтегративні тощо.

         Особливістю інтегрованого уроку, зазвичай, вважають те, що один викладач водночас застосовує навчальний матеріал споріднених тем кількох предметів. На таких уроках рівень інтеграції змісту освіти є вищим, що забезпечується передусім удосконаленням системності навчального матеріалу та економічності його викладу, тому інтегрований урок відрізняється від традиційних, перш за все, специфікою навчального матеріалу, який на ньому розглядається. Важливою перевагою інтегрованого уроку є повніше моделювання професійної діяльності.

         Очевидно, що будь-який урок має деякі риси інтегративного уроку та спирається на окремі інтегративні ідеї (у змісті, формах, методах, засобах реалізації міжпредметних та міжциклових зв’язків тощо). Однак, у загальному випадку домінує предметна, а не інтегративна ціль, тобто інтегративні аспекти включаються у нього епізодично і, як правило, є допоміжними, службовими його елементами. Відтак, інтегрований урок – це урок, що базується на використанні інтегративного підходу як до його змісту, так і до процесуального аспекту, і спрямований на реалізацію запланованої інтегративної цілі навчання, яка передбачає координацію освітніх, виховних, розвиваючих та професійно-орієнтованих цілей уроку виробничого навчання.

         Існуюча практика організації уроків виробничого навчання дозволяє усі уроки виробничого навчання розділити на три великі групи відповідно до поставлених цілей: 1) уроки, на яких основний критерій навчання – досягнення певного рівня сформованості умінь і навичок; 2) уроки, на яких основний критерій навчання – задоволення потреб особистості у саморозвитку, процес формування особистих якостей фахівця; 3) уроки, на яких основний критерій навчання – паралельне оволодіння фахом і процес формування особистісних якостей фахівця.

         Впровадження інноваційних педагогічних технологій навчання з метою реалізації компетентнісного підходу (вони стосуються другого і третього типів уроків виробничого навчання) передбачає новий рівень відносин між його учасниками – учнем і викладачем. Вони повинні розвиватися разом, вміти працювати самостійно над собою і тим самим змінювати якість навчального процесу.

         А хто сьогодні виступає у ролі учня і майстра виробничого навчання у ПТНЗ? Учень ПТНЗ – вчорашній школяр, що звик працювати у рамках класно-урочної системи, яка не ставила перед собою завдання навчити учня працювати самостійно. Відтак більшість учнів не вміють ставити перед собою навчальної мети, складати план чи алгоритм її досягнення, аналізувати хід роботи і вносити у неї відповідні корективи. Врахуйте при цьому той факт, що учні професійно-технічного закладу у своїй більшості не є кращими з випускників школи. Виникає риторичне питання: чи може майстер виробничого навчання вимагати від такого учня побудови плану особистого розвитку, який намагатиметься допомогти йому реалізувати у ході уроків виробничого навчання. Майстер виробничого навчання – це або досвідчений педагог (понад 10-15 років стажу), або вчорашній випускник ПТНЗ чи педагогічного ВНЗ без досвіду роботи. Перші з них знають в тонкощах особливості роботи у професійній освіті, працюють за давно налагодженими методиками і не завжди схвально ставляться до будь-яких нововведень, особливо до підпорядкування побажанням учнів. Другі – використовують у роботі методи своїх наставників, або ж переймають їх від досвідчених колег у ході першого року роботи. Додавши до цього низький рівень поінформованості щодо можливостей інноваційних педагогічних технологій, відсутність фінансування для стажування задамо собі питання: «Чи доцільно майстру виробничого навчання вносити зміни у свою роботу, змінювати методику, яка дає позитивні результати професійної підготовки навіть у такій ситуації?»

Для вирішення цих проблем розроблена методика впровадження інновацій , яка полягає у послідовному проходженні 5-ти основних етапів, які тісно переплітаються і взаємопов’язані між собою.

Перший етап – підготовка майстрів виробничого навчання до впровадження інновацій. Вона включає три складові: 1) формування професійної мотивації; 2) оволодіння знаннями щодо педагогічних інновацій, технологій її реалізації; 3) ознайомлення з методами дослідницької роботи.

Другий етап – підготовка учнів до навчання в режимі впровадження інновацій. Вона включає три складові: 1) адаптування до навчання в нових умовах; 2) оволодіння методами самостійної роботи; 3) формування мотивації.

Третій етап – вибір інновації для професійно-практичної підготовки. На цьому етапі перед членами колективу стоїть завдання визначити, які з відомих їм інновацій можна реалізувати у навчальному закладі. Цей вибір залежить від багатьох факторів, серед яких можна виділити такі: готовність колективу до впровадження інновацій; особливості підготовки фахівців із даної спеціальності; вікові особливості учнів, рівень їх підготовленості та реальних пізнавальних можливостей; матеріально-технічна база навчального закладу; можливості майстрів виробничого навчання, рівень їх теоретичної та практичної підготовленості, методичної майстерності, особистих якостей.

Четвертий етап – постановка експерименту (впровадження): Крок 1. Складання план-програми експерименту. Крок 2. Підготовка до реалізації. Крок 3. Практична реалізація. Крок 4. Узагальнення результатів.

П’ятий етап – діагностика результатів апробації інновації. На підставі результатів, отриманих у ході постановки експерименту, необхідно визначити такі параметри інновації: оптимальність, результативність, масовість.  На основі отриманих величин, на думку Е. Роджерса, існує чотири варіанти оцінки інновації: а) сприйняття і подальше використання; б) повна відмова; в) сприйняття з подальшою відмовою; г) відмова з подальшим сприйняттям . У такий спосіб можна відрізняти педагогічні інновації від педагогічного прожектерства, наукові та практичні новини в освітніх процесах.

Впровадження інновацій у галузі професійної освіти сприяє не лише істотному підвищенню рівня підготовки кваліфікованих фахівців, а й переорієнтації ПТНЗ на особистість, оскільки передбачають: урахування здібностей, інтересів і нахилів учнів у навчальному процесі, його змісті та структурі; моделювання організаційних, методичних і змістових компонентів навчально-виховного процесу з урахуванням досвіду взаємодії учнів із навколишнім світом, індивідуальних відмінностей між учнями; варіативність та особистісно-орієнтовану спрямованість навчально-виховного процесу, внаслідок чого знання, уміння й навички перетворюються на засіб розвитку пізнавальних і особистісних якостей учнів.