урок 1 історія розвитку будівництва

Урок №1 Історія розвитку будівництва

         Мистецтво спорудження будівель, тобто будівництво – це одна з найдавніших професій на землі, яка неподільно пов’язана з історією розвитку людського суспільства.

         У процесі діяльності будівельників змінювались архітектурні стилі, вдосконалювалися методи зведення, конструктивні вирішення та архітектурно естетична виразність будівників, урізноманітнювалися будівельні матеріали, тобто будівництво і архітектура завжди відповідали рівню технічного прогресу та ідеалам свого часу. Це засвідчують пам’ятки архітектури і будівництва, про які ми дізнаємося з різних джерел або які збереглися до цього часу.

         Далека від нас дивовижна цивілізація, яка посідає особливе місце в історії розвитку архітектури, – це Давній Єгипет. З неї ми і почнемо свій короткий огляд архітектури минулого та сьогодення.

          До кращих творів архітектури Давнього Єгипту по праву належить Піраміда фараонів (усипальниці правителів Єгипту), скульптура Сфінкса, який охороняє царство мертвих та храми – житло богів. У цих витворах втілювалась ідея величі влади правителів і, навпаки, нікчемність простої людини. Піраміди і нині вражають монументальністю та грандіозністю, величезними розмірами. Гробниці складалися з великих гладко притесаних один до одного кам’яних блоків. До цього часу точно не відомо, яким чином вони встановлювались один на одний. Величчю, красою, різноманітністю оздоблення, скульптурою і рельєфами за сюжетами давньоєгипетської міфології вражає напівзруйнований Луксорський храм на березі Нілу. Особливо грандіозні храми зводилися у Фівах. Храми вселяли віру в могутність богів і фараонів та навіювали страх перед ними простій людині. Шлях до храму йшов між двома рядами величезних кам’яних сфінксів з головами священних баранів. За ними здіймалася передня стіна з двома міцними баштами. Вузький вхід між ними вів на прямокутне подвір’я храму, оточене кам’яними колонами. Одні з них були висічені у вигляді пучка стебел папірусу, інші – стрункої пальми. В кінці подвір’я розміщувалась велика зала, в якій тісно одна до одної стояли десятки міцних колон. Позаду залу розташовувалося святилище; входити туди дозволялося тільки жрецям і фараону.

          Основним будівельним матеріалом для спорудження єгипетських храмів був гладко тесаний природний камінь. Жилі будинки Єгипту тих часів, на відміну від храмових споруд, не збереглися. їх мурували з невипаленої цегли, а іноді й із скріпленої пруттям або очеретом глини – матеріалів неміцних, а тому й недовговічних. Лише з настінних малюнків, уламків стін або зображень на папірусі, які було знайдено під час розкопок, можна уявити вигляд житла тієї епохи.

          З V ст.. до н.е. починається розквіт іншої великої цивілізації минулого – античної Греції. Грецька культура відкрила нові джерела естетичної насолоди, такі як протиставлення несеного і несучого в архітектурній споруді. Опори будівлі (колони, частини стін) набули напруженості. Потенційна несуча сила їх визначилася тиском кам’яних балок, що лежали на них. Усі тонкощі цього протиставлення були доведені до досконалості і вилилися у систему ордерів, що зберегли своє архітектурне значення до наших днів. У цей період у Давній Греції і Давньому Римі почали зароджуватися перші класичні архітектурні форми будівель, які протягом віків розвивались, але не за рахунок змін в архітектурному ордері (стояково – балковій конструкції), а завдяки змінам у їхньому декоративному оздобленні. В подальшому вони стали основою для формування стилів в архітектурі.

          Давньогрецький ансамбль Афінського акрополя відрізняється білизною мармуру, з якого висічені колони і статуї. Особливо вражає своєю красою, довершеною архітектурною формою храм Парфенон. Розмірами і пишністю форм, але не естетичною досконалістю, поступаються Парфеному храм Ерехтейон та храм богині Ніки. Взірцями архітектури та будівництва рабовласницької Римської імперії є храм Пантеон і амфітеатр Флавія (Колізей) у Римі. Стіни храму складено з травертину. Колосальні розміри, білосніжні мармурові пів колони, статуї Колізею пригнічували людину своєю грандіозністю та зверхністю. Амфітеатр Флавія – наочний приклад публічної будівлі Римської держави давніх часів. Римська держава почала своє існування приблизно в IV ст. До н.е. Усе складне міське середовище для тих часів було продуманим і досконалим. До колодязів і фонтанів по трубах підводилася вода, нечистоти видалялися за допомогою каналізаційної системи. Для проведення популярних у народі видовищ створювалися чудові стадіони, театри і цирки. Для більш витончених розваг, передусім патриціїв, призначалися так звані терми — щось середнє між сучасним клубом і лазнею. Вони являли собою величезні комплекси, що включали приміщення для фізичних вправ, галереї і зали для занять і філософських дискусій, парильні та басейни з холодною і теплою водою. Публічний характер давньоримського суспільства аж ніяк не виключав інтересу до побуту. Щоправда, незаможні мешкали переважно у багатоповерхових будинках, які називались інсула (буквально – острів). У дво-, трикімнатні тісні квартири, в яких не було навіть вогнища, вели вузькі сходинки і переходи. Інсули були прообразом багатоповерхової міської забудови європейських міст. В індивідуальних будинках, що називались домус, жили заможні громадяни. Такі будинки дійшли до нас з багатьма цікавими подробицями завдяки безцінним знахідкам у розчищених від вулканічного попелу Помпеях.

          Архітектура періоду Київської Русі увібрала в себе багатовіковий досвід слов’янського народу та значно розвинула його. Дерев’яні конструкції досягай у Давній Русі високої досконалості. Для зведення великих громадських і культових споруд як основні матеріали використовували природний камінь і цеглу (плінфу). Кладка була змішаною: ряди плінфи чергувалися з рядами каміння. Софійський собор у Києві — гармонійна і велична споруда, один з найдосконаліших зразків давньоруської архітектурі і будівництва, який мав великий вплив на розвиток будівництва культових споруд східних слов’ян. З кінця V ст. Після падіння Давнього Риму в Європі настає доба середньовіччя, яка докорінно змінила вигляд міст, вулиць і будівель. Вулиці тісних середньовічних міст забудувалися вузькими високими будинками, кожен із яких був замкненим у собі простором. У затисненому між сусідніми будівлями з обкованими залізом маленькими дверима й захищеними віконцями вікнами будинку влаштовувалися житлові й господарські приміщення.

          Досягнення ремісничого мистецтва античності були забуті. У цей період феодальної роз’єднаності розширюється будівництво фортець і замків – архітектура набуває оборонного вигляду. Основними елементами оборонних споруд стають кам’яні башти і стіни з бійницями та стрілчастими склепіннями. В архітектурі того періоду панував готичний стиль, що знайшов своє абсолютне відродження також у середньовічних соборах. У XII – XIII ст. в Італії виникають міста – республіки, в яких бурхливо розвиваються торгівля і ремесла. Поезія, мистецтво і освіта дедалі більше пробуджується XV – XVI ст. досягають небаченого з часів античності розвитку. Цю добу називають Відродженням, або Ренесансом.

          Найвидатнішими архітекторами італійського Ренесансу були Донато Браманте, Рафаель Санті та Мікеланджело Буонарроті. Кожен з них зробив свій внесок у будівництво грандіозного храму св. Петра в Римі. У цей період із традиційними матеріалами, природним каменем і цеглою починають використовують будівельні розчини у вигляді гладенької чи рельєфної штукатурки, яка використовувалася як в інтер’єрах, так і в зовнішньому оздобленні будівель. На XVII ст. в Європі створювалися грандіозні палаці і храми, дивовижні за своїми масштабами ансамблі майданів зі сходами, що стрімко прямують углиб і ввись, дуже складні, прикрашені скульптурами і фонтанами. Особливим розмахом відзначалися будівлі Риму. В оздобленні інтер’єрів багатих палаців широко застосовувалися ліпленням, скульптура, живопис, дорогі оздоблювальні матеріали, в тому числі позолота. Цей стиль в архітектурі та мистецтва дістав назву бароко У другій чверті XVIII ст. світова архітектура втрачає всілякі ознаки монументальності й конструктивної виразності, особливо відчутні в інтер’єрах: стіни і стелі перетворюються на суцільні декорації. Настає час стилю рококо. У цей період знаменитий російський архітектор Варфоломій Растреллі будує для імператриці Єлизавети Петрівни та її вельмож розкішні палаці в стилі так званого російського бароко – Петергофський, Єкатерининський у Царському селі, Зимовий, Воронцовський, Строгановський. У другій половині XVIII ст. під впливом ідей Просвітництва поновлюється інтерес до античності. З початку у Франції, а потім і в інших країнах стиль рококо іде на спад. В будівництві та архітектурі затверджується класичний стиль. У цьому новому стильовому напрямі було побудовано столицю Росії часів Петра І – Петербург. В архітектурі міста домінували виразні суворі форми, врівноважені спокійні об’єми, проте у плануванні будівель помітно прагнення до зовнішнього блиску та пишноти. Велику роль у цьому відіграє архітектурний декор – складні фронтони ліпні орнаменти, рельєфна скульптура тощо. У цей період починається спланована забудова міст. Взірцем будівництва за заздалегідь розробленим планом була Одеса – найважливіший порт на Чорному морі.

          Чітка система планування міста відбила основні місту будівні принципи та прийоми класицизму. На початку XIX ст., під час імперії Наполеона, склався новий стиль – ампір, який завершив розвиток класицизму. У цей період архітектура втратила колишній суворий характер, вона набрала рис урочистої монументальності, парадної пишноти і помпезності. Архітектура мала прославляти ідеї державної могутності й військової сили. Початок капіталізму відкрив еру технічного прогресу в будівництві. Почали широко використовуватися метали, скло, металеві каркаси, просторові конструкції. Змонтована у центрі Парижа за проектом А. Ейфеля зі сталевих елементів вежа стала символом столиці Франції. Саме тоді починають застосовувати бетон і залізобетон. Провідним напрямом архітектура капіталістичних країн початку XX ст.. став модерн. Основним його ідейним принципом була відмова від прямої спадковості стилів. Модерну притаманне використання нових композиційно-планувальних принципів. Це – вільне планування, чітка функціональна організація, відома від традиційних симетричних схем класицизму. Конструкція надається художня виразність у поєднанні з гладенькими площинами, прозорими вітражами, склом тощо. Водночас протиріччя, властиві буржуазному суспільству, посилили раціональний початок у проектуванні й формалістичні тенденції в практиці. Нині більшість монументальних споруд у великих містах виконані у постмодерністському стилі з характерними для нього рисами – контрастним поєднанням різномасштабних елементів на поверхні фасадів як за кольором, так і за фактурою матеріалів. Серед них будинок Брокбізнесбанку в Києві. Будівництво культових споруд також зазнало змін унаслідок переходу до найновіших прийомів в архітектурі. Вдалим прикладом використання сучасних технологій у культовому будівництві є Християнський Центр євангельських християн баптистів у Києві.

         Зазнало розвитку й сучасне будівництво приватних будинків – котеджів, позначених високим рівнем розвитку архітектурної думки в поєднанні з прогресивними будівельними технологіями і матеріалами, які поправу можна назвати будинками – мрією. Отже, історія розвитку будівництва доводить, що сучасне будівництво і архітектура – це великий простір для здійснення ідеальних проектів будівельників XXI і наступних століть. Т.Є. Остапченко «Технологія опоряджувальних робіт» стор. 7 – 19